Збудникбазидіальний гриб Ustilago zeae (Beckm) Unger.

Поширення — хвороба поширена повсюдно, де вирощують кукурудзу: у Європі, Азії, Америці, Африці, Австралії. В Україні ця хвороба широко розповсюджена і шкодочинна у районах з нестійким або недостатнім зволоженням.

Ознаки ураження. Гриб уражує усі органи рослини, крім коріння: листя, стебла, міжвузля, листові піхви, качани, волоть, повітряні корені. Проявляється хвороба у вигляді пухирчастих здуттів різної форми і величини – від невеликих до 15 см і більше в діаметрі. Розвиток здуттів починається з блідих, злегка припухлих плям, що швидко збільшуються і за 2–3 тижні перетворюються у великі жовна блідуваторожевого або зеленуватожовтого кольору. У нестиглому стані сажкові здуття складаються з сіруватобілої, шаруватої маси, вкритої товстою вологою оболонкою. При достиганні вміст здуття перетворюється на чорнооливкове скупчення теліоспор гриба. При мікроскопічному аналізі ідентифікуються теліоспори гриба – шароподібні, 7–12 мкм в діаметрі, або еліпсоподібні, 8–15х17–10 мкм, з жовтобурою, дрібношипуватою оболонкою, у масі – оливкового кольору.

Розвиток хвороби. Зараження відбувається протягом значного періоду вегетації за допомогою теліоспор, які розносяться вітром з пухирів, що лишилися на полі з минулого року і руйнуються при обробітку ґрунту. У польових умовах рослини кукурудзи найбільш вразливі до хвороби від фази 4–6 листків до початку молочної стиглості. Більш раннє ураження зустрічається дуже рідко і звичайно закінчується загибеллю проростка; ураження пізніше фази молочновоскової стиглості є незначним. Спори, проростаючи, проникають у рослини через епідерміс. Гриб-збудник хвороби здатний уражувати тільки молоді меристематичні тканини. Найчастіше він заражає зону стеблового конуса наростання, внаслідок чого здуття утворюються на стеблі, листках та волоті, а також молоді качани та їх рудименти, що знаходяться в листкових піхвах нижче качанів. Перші ознаки первинного ураження хворобою проявляється на молодому листі і піхвах, починаючи з фази сходів. У фазу 5–8 пар листків уражаються листові піхви та стебла, потім — волоть, на початку цвітіння — качани. Маса зрілих теліоспор, що розпилюється з тріщин пухирів, спричиняє повторне зараження рослин. Кількість таких повторних циклів залежить від погодних умов. За період вегетації рослин гриб може утворювати 3–5 генерацій.

Гриб дифузно не поширюється по рослині, тому кожне утворене здуття є місцем її зараження. Проростають теліоспори за наявності краплинної вологи протягом кількох годин. Оптимальною температурою для проростання спор гриба є + 23 +25°С.

Джерела інфекції. Теліоспори знаходяться у ґрунті в незруйнованих сажкових жовнах, рідко – на насінні.

Шкодочинність. Полягає у загибелі уражених молодих рослин, безплідності качанів за умов раннього їх зараження, а також у значному недоборі урожаю внаслідок ураження різних органів рослин. На величину втрат урожаю впливає кількість та розмір пухирів на одній рослині. Пухирі великих розмірів спричиняють втрати близько 60 % і більше, середньої величини – 25 %, невеликі – 10 %. Щодо токсичності пухирчастої сажки вважається, що молоді жовна з щільною м’якоттю не отруйні, а нарости зі сформованою споровою масою такі ж отруйні, як і ріжки злаків. Тому рослини з пухирями сажки не слід використовувати для годівлі тварин, ні у свіжому вигляді, ні у вигляді силосу.

Прогноз розвитку хвороби. На ступінь розвитку пухирчастої сажки дуже впливають фактори погоди. Висока температура і умови, коли періоди достатньої вологи чергуються з її нестачею, більш сприятливі для розвитку пухирчастої сажки, ніж умови систематичного достатнього зволоження. В роки, коли в період вегетації дощі випадають нерівномірно, пухирчастої сажки буває дуже багато, але тривалі посухи несприятливі для її розвитку. Ураженість рослин завжди більша при низькій (40 % і нижче) чи високій (80 % і вище) вологості ґрунту, ніж при оптимальній (60 %). Розвиток хвороби також залежить від цілісності оболонок жовен при перезимівлі в полі: спори у незруйнованих жовнах дуже стійкі проти несприятливих осінніх та зимових умов, а у розпорошеному стані швидко гинуть. Поширенню пухирчастої сажки сприяє також пошкодження рослин шведською мухою та іншими комахами.

Заходи захисту. На сучасному етапі розвитку інтенсивного землеробства основна роль належить агротехнічним прийомам, спрямованим на різке зменшення резервації інфекції і підвищення стійкості рослин проти хвороби. Боротьба з цим захворюванням полягає, головним чином, у знищенні джерел інфекції, а також у створенні умов, які підвищують опір рослинного організму хворобі. До таких заходів належать агротехнічні прийоми: правильна зміна культур у сівозмінах, в сівозміні кукурудза на насіння не повинна перевищувати 25–30 % площі;  сівба гібридним насінням першого покоління та добір здорового насінневого матеріалу;  використання добрив; оптимальні строки сівби; збирання кукурудзи комбайном; очищення поля від післязбираль них решток і осіння оранка. Впровадження хімічних заходів захисту рослин лише частково знижує шкодочинність цієї хвороби, підвищуючи при цьому і без того високе пестицидне навантаження на ґрунт. Воно запобігає поширенню хвороби з насінням у райони, де вона відсутня або зустрічається рідко. Протруювання насіння здійснюється препаратами: вітавакс 200ФФ, 34 % в.с.к. (2,5–3,0 л/т); віта вакс 200, 75 % з.п. (2,0 кг/т); максим, 2,5 % т.к.с. (1 л/т). Створення і застосування стійких гібридів кукурудзи є найбільш ради кальним і економічно ефективним методом боротьби з пухирчастою сажкою.