Збудник – гриб Soroshporium reil ianum Mc Alpine f. zeae Geschele.

Поширення. Летюча сажка поширена значно менше, ніж пухирчаста, зустрічається переважно в південних зонах кукурудзосіяння при достатньому зволоженні. В Україні хвороба досить розповсюджена в Полтавській, Кіровоградській, Черкаській областях та у південній частині Київської області. В інших зонах вирощування кукурудзи в Україні вона поширена незначною мірою.

Ознаки ураження. Гриб уражує тільки суцвіття, волоті і качани, через що рослини не плодоносять. Хвороба проявляється в період цвітіння: – на волоті утворюються неприкриті чорні скупчення спор (теліоспор), що розпилюються, руйнуючи волоть частково, а іноді і повністю; – качани цілком перетворюються на чорну масу спор, прикритих скороченими обгортками, які спочатку щільні, зелені, а пізніше жовкнуть, всихають і передчасно (у фазу молочної стиглості) розкриваються. Спори розпилюються повільно, оскільки утримуються волокнами (залишками провідних пучків качана). Уражені рослини відстають в рості, часто надмірно кущаться, схильні до сильного обростання листям тощо. Зовнішнім виглядом летюча сажка відрізняється від пухирчастої тим, що у першої спорові скупчення сухі і не мають оболонки, а в другої здуття вкрите м’ясистою, блискучою, вологою з середини оболонкою. Можлива також прихована форма хвороби, при якій спори на уражених органах не утворюються, рослина відстає в рості, качани недорозвинені або їх зовсім немає. При мікроскопічному аналізі ідентифікуються теліоспори гриба – темнобурі, товстостінні, трішки вуглуваті, з дрібношипуватою оболонкою, округлі, 4–19 мм в діаметрі, або еліпсоподібні. В незрілому стані теліоспори зібрані в клубочки, які при дозріванні розпадаються.

Розвиток хвороби. Ураження летючою сажкою відбувається в період від початку проростання кукурудзи до появи двох листочків за допомогою спор, що знаходяться на зерні чи в ґрунті. Спори проростають одночасно з проростанням насіння, уражуючи молоді тканини проростка до виходу на поверхню ґрунту. Далі гриб розвивається всередині рослини, дифузно поширюється по тканинах вгору за точкою росту, до часу цвітіння досягає качана і волоті, перетворюючи їх на сажкове спороношення. Іноді грибниця невстигає за точкою роста стебла, і тоді уражуються тільки початки, а волоті залишаються здоровими. Теліоспори визрівають в період викидання приймочок. Розпилюючись у великій кількості, вони потрапляють на ґрунт і частково на зернівки, особливо під час збирання початків. Оптимальні для проростання спор умови – температура +28…+30 °С і 70 % вологість.

Джерело інфекції. Теліоспори, що знаходяться у ґрунті на уражених рослинних рештках, а також на поверхні насіння. Спори летючої сажки, особливо якщо вони нерозпорошені, можуть зберігати життєздатність в ґрунті протягом 3–8 років, що слід враховувати при складанні сівозмін. Найкраще виживання спор відмічено у орному шарі на глибині 20–30 см.

Шкодочинність полягає у недоборі зерна внаслідок ураження початків, а також у прихованих втратах, пов’язаних із загибеллю окремих проростків, низькорослістю рослин і недорозвиненістю качанів. При сильному розвитку хвороби недобір урожаю зерна може становити 15–20 %.

Прогноз розвитку хвороби. Масове ураження летючою сажкою спостерігається за таких умов:

– накопичення інфекції в ґрунті при порушенні сівозмін (на полях, де кукурудза вирощується беззмінно, розміри ураження досягають 15 % і більше, тоді як на полях з правильним чергуванням культур ступінь ураження не перевищує 0,1–0,3 %);

– пізні строки сівби;

– тепла весна, підвищена темпера тура і помірна вологість ґрунту в період проростання зерна; жарке літо.

Заходи захисту. Найбільш ефективним профілактичним заходом проти хвороби є впровадження у виробництво стійких гібридів і сортів. Решта заходів є невід’ємними складовими технологій вирощування кукурудзи, у тому числі агротехнічні – дотримання оптимальних сівозмін та строків сівби; хімічні – протруювання насіння препаратами.